–омашка
ќт т≥льки послухай!
«а м≥стом, коло шл¤ху, сто¤ла дача. “и њњ, напевне, колись сам бачив! ѕеред нею - маленький кв≥тничок, обгороджений пофарбованим парканом. оло сам≥с≥нького паркана, б≥л¤ р≥вчака, в чудов≥й зелен≥й трав≥ росла маленька ромашка.
—онце голубило њњ так само тепло й н≥жно, ¤к ≥ велик≥ розк≥шн≥ кв≥ти в саду, ≥ через те вона росла просто не день у день, а щохвилини. ќдного ранку вона зовс≥м розцв≥ла: њњ маленьк≥ блискучо-б≥л≥ пелюсточки пром≥нн¤м розходилис¤ в≥д золотого сонечка, що було посередин≥.
–омашка не думала про те, що жодна людина не побачить њњ тут у трав≥ ≥ що вона простенька, непоказна кв≥тка. Ќ≥, вона була дуже задоволена, вона повернулас¤ до теплого сонц¤, дивилась на нього ≥ слухала жайворонка, що сп≥вав у височин≥.
ћаленька ромашка була така щаслива, н≥би на св¤то, хоч це був буденний день. ”с≥ д≥ти вчилис¤ в школ≥. ¬ той час, коли вони сид≥ли за партами ≥ вчилис¤, вона сид≥ла на своњй зелен≥й стеблинц≥ й також училас¤ - в теплого сонечка, в усього, що було навколо нењ. –омашц≥ здавалос¤, що маленький жайворонок сп≥ваЇ так чудово ≥ дзв≥нко про все те, що вона зараз в≥дчуваЇ. –омашка з захопленн¤м дивилась угору на щасливу пташку, ¤ка може 9 л≥тати й сп≥вати. јле вона не сумувала, що сама цього не могла зробити.
Ђјдже ¤ бачу ≥ чую,- думала вона,- сонце св≥тить мен≥, в≥трець ц≥луЇ. ќ, мен≥ дано багато хорошого!ї
¬ садку за парканом росло багато поважних, гордих кв≥т≥в. „им менше вони пахли, тим б≥льше пишалис¤. ѕ≥вон≥њ надувалис¤, щоб бути такими ж великими, ¤к тро¤нди, але ж не в розм≥р≥ справа!
“юльпани вигравали найкращими кольорами; вони це добре знали ≥ трималис¤ р≥вно, щоб њх було краще видно. ¬они не звертали н≥¤коњ уваги на молоденьку ромашку за парканом, але тим уважн≥ше розгл¤дала њх вона ≥ думала: Ђяк≥ вони пишн≥ та прекрасн≥! Ќапевне, до них злетить ц¤ чудова пташка! яка ¤ рада, що росту так близько ≥ можу бачити всю њхню красуї.
≤ т≥льки вона це подумала, ¤к почулос¤: Ђ в≥-кв≥ї, ≥ злет≥в жайворонок, але не до п≥вон≥њ ≥ не до тюльпан≥в,- н≥, в≥н злет≥в низько в траву до простенькоњ ромашки. –омашка в≥д радост≥ так зл¤калас¤, нав≥ть не знала, що й подумати.
ћаленька пташка кружл¤ла навколо нењ ≥ сп≥вала:
- ќй, ¤ка м'¤ка-травичка! ќй, ¤ка мила маленька кв≥точка з золотом у серц≥ ≥ в ср≥бному вбранн≥!
—правд≥, жовта середина ромашки ¤сн≥ла золотом, а б≥л≥ пелюсточки навколо блискот≥ли, ¤к ср≥бло.
яка щаслива була маленька ромашка,- н≥, цього н≥хто й у¤вити не може!
ѕташка ц≥лувала њњ дзьобиком, сп≥вала дл¤ нењ, а пот≥м знову п≥дносилась у блакитну височ≥нь.
Ќапевне, минуло з чверть години, поки ромашка от¤милась!
“рохи соромливо, але щиро й рад≥сно подивилась вона на ≥нш≥ кв≥ти в садку.
¬они ж бачили те щаст¤ й ту честь, що њй припали, вони ж мусили зрозум≥ти, ¤ка ÷е була рад≥сть. јле тюльпани виструнчились ще б≥льше, н≥ж ран≥ш, ≥ так≥ колюч≥ та червон≥ стали спересерд¤ њх обличч¤! “упоголов≥ п≥вон≥њ понадимались. ÷е добре, що вони не вм≥ли розмовл¤ти, а то б багато наговорили ромашц≥! Ѕ≥дна маленька кв≥тка побачила, що вони зовс≥м не в гарному настроњ, ≥ њй стало дуже прикро.
¬ цей час вийшла в садок д≥вчинка з великим гострим блискучим ножем. ¬она п≥д≥йшла до тюльпан≥в ≥ почала зр≥зувати њх один за одним.
- ќй! - з≥тхнула маленька ромашка.- як страшно! ÷е ж њм к≥нець!
ƒ≥вчинка з тюльпанами п≥шла додому. –омашка рад≥ла, що вона росте на вулиц≥, в трав≥, ≥ що вона маленька, непом≥тна кв≥тка. ¬она була вд¤чна за це ≥, коли зайшло сонце, склала своњ пелюсточки; заснула, ≥ ц≥лу н≥ч њй снилось сонце та маленька пташка.
ƒругого ранку, коли ромашка знову щасливо прост¤гла своњ б≥л≥ пелюстки, н≥би маленьк≥ ручки, до св≥тла й пов≥тр¤, вона п≥знала голос пташки. јле голос брин≥в сумно, бо пташку сп≥ймали й посадили в кл≥тку коло в≥дчиненого в≥кна.
¬она сп≥вала про в≥льн≥ щаслив≥ польоти, сп≥вала про молоде зелене жито на пол¤х ≥ чудов≥ подорож≥ на своњх крилах - високо, в безмежн≥ простори. —умно було б≥дному жайворонку, полонений сид≥в в≥н у кл≥тц≥.
ћаленька ромашка так бажала допомогти йому! јле що вона могла зробити?
÷е важко було придумати. в≥тка зовс≥м забула про те, ¤к гарно навколо, ¤к тепло гр≥Ї сонце ≥ ¤к розк≥шно б≥л≥ють њњ пелюстки. ¬она думала т≥льки про сп≥йману пташку, ¤к≥й н≥чим не могла допомогти.
¬ цей час зайшли в садок два маленьк≥ хлопчики: один з них н≥с у руках н≥ж, великий ≥ гострий, ¤к той, ¤ким д≥вчинка зр≥зувала тюльпани. ¬они п≥д≥йшли до маленькоњ ромашки. –омашка не розум≥ла, чого вони хочуть.
- “ут ми можемо вир≥зати чудовий дерен дл¤ жайворонка,- сказав один з хлопчик≥в ≥ почав обкопувати землю чотирикутником навколо ромашки так, що вона опинилась посередин≥.
- «≥рви кв≥тку,-сказав другий хлопчик, ≥ ромашка затремт≥ла в≥д страху, що њњ з≥рвуть: це ж однаково, що втратити житт¤! ј вона хот≥ла ще жити, вона хот≥ла потрапити з дерном в кл≥тку до полоненого жайворонка.
- Ќ≥, облиш њњ,- сказав перший хлопчик.- “ак красив≥ше.
–омашка лишилас¤ сто¤ти ≥ потрапила в кл≥тку до . жайворонка.
Ќещасна пташка голосно скаржилась про свою втрачену волю ≥ билас¤ крильц¤ми об зал≥зн≥ грати кл≥тки.
ћаленька ромашка не вм≥ла розмовл¤ти, не могла сказати жодного слова вт≥хи, хоч ≥ дуже хот≥ла. “ак минув ранок.
- “ут нема води,- стогнав сп≥йманий жайворонок.- ¬они вс≥ п≥шли ≥ забули мен≥ лишити хоч краплину води. ћоЇ горло пересохло, все горить! ¬огонь ≥ л≥д всередин≥, пов≥тр¤ важке. јх, ¤ мушу вмерти, розлучитис¤ з теплим сон¤чним пром≥нн¤м, з св≥жою зеленню, з ус≥Їю красою.
≤ в≥н встромив св≥й дзьобик у прохолодний дерен, щоб трохи осв≥житис¤. “ут в≥н пом≥тив ромашку. ∆айворонок нахиливс¤, поц≥лував њњ дзьобиком ≥ сказав
- ≤ ти з≥в'¤неш тут, б≥дна маленька кв≥точко! “ебе ≥ маленький жмут зеленоњ трави мен≥ дали зам≥сть ц≥лого св≥ту, що ¤ мав на вол≥! ожна маленька травинка буде мен≥ зеленим деревом; кожна тво¤ б≥ла пелюстка - пахучою кв≥ткою. јх! ¬и т≥льки нагадуЇте мен≥, чого ¤ позбувс¤!
Ђяк мен≥ його розважити?ї - думала ромашка, але не могла поворушити пелюсткою, т≥льки аромат, що ливс¤ з нењ, був далеко дужчий, н≥ж завжди буваЇ ц≥Їњ кв≥тки. ÷е пом≥тив й жайворонок, ≥ хоч в≥н знемагав в≥д спраги ≥ обривав зелен≥ травинки, але кв≥тки не ч≥пав.
Ќастав веч≥р, та н≥хто не приносив води пташц≥. ¬она вит¤гла своњ гарн≥ крила ≥ затремт≥ла; њњ п≥сн¤ була жад≥бна- Ђп≥к-п≥кї,- маленька гол≥вка схилилась до кв≥тки, ≥ серце пташки роз≥рвалось в≥д суму та муки. ≤ кв≥тка не могла, ¤к учора, скласти своњ пелюстки й заснути; вона схилилась додолу, знесилена й сумна.
“≥льки на другий ранок прийшли хлопчики ≥, побачивши мертву пташку, г≥рко заплакали.
ѕот≥м викопали гарненьку могилку ≥ прикрасили њњ пелюстками кв≥т≥в. “≥ло пташки поклали в гарну червону коробочку: њњ пишно поховали, б≥дну пташку. ѕоки вона жила й сп≥вала, про нењ забували - залишили њњ умирати в кл≥тц≥ в≥д спраги,- а тепер влаштували њй пишний похорон ≥ проливали над њњ могилкою г≥рк≥ сльози.
ј дернину разом з ромашкою викинули на запорошений шл¤х. Ќ≥хто й не подумав про кв≥тку, ¤ка найб≥льше в≥д ус≥х любила б≥дну пташку ≥ так хот≥ла њњ вт≥шити.
|
|
|
|
