Волошки
Назва "васильок", що усталилася за родом волошок у російській ботанічній літературі, походить з народної легенди. Сільський хлопець - красень Василько якось косив у полі жито. Саме тоді у полі бавилися русалки. Одній з них дуже припав до душі Василько. Зачарувала русалка хлопця. Забув про все на світі і пішов за нею. А вона ж, пустуючи і сміючись, вела його в поля все далі й далі та й сама в нього закохалася. Не схотіла з ним розлучатися: обернула Василька на польову квітку, щоб нагадував синь води.
Відтоді, за легендою, щороку літньої пори русалки бавляться в хлібах, коли зацвітає волошка синя, плетуть з неї вінки і прикрашають свої голівки.
Є ще одна легенда.
Якось прогулювалась по полях богиня родючості Церера і почула жалібний голос волошок: "Нас орачі недолюблюють, відділили від жита". На що Церера відповіла волошкам: "Недарма вам дали колір блакитної води: стійко тримайтеся біля трудівника - жита і не хиліться, як схиляє воно повні колоски. А раз в рік і вас підуть женці шукати, щоб прикрасити вінками свої голови". В цій легенді знайшло своє відображення свято врожаю. А у слов'ян волошки завжди використовувались для прикрашення іменних снопів, які з піснями приносили додому. Перевитий волошками, цей сніп довго красувався в передньому кутку. Лише вибір іменного снопа був різний: росіяни - перший сніп, а українці - дожиночний, останній.
|
|
|
|
