ѕ≥вники
2. ƒавним-давно, тис¤чу чи, може, й б≥льше рок≥в тому, розцв≥в на св≥т≥ перший п≥вник. ’тозна, ¤кого в≥н був кольору, але кв≥тка його полонила своЇю красою птах≥в та зв≥р≥в. “ри дн≥ цв≥в п≥вник, ≥ три дн≥ милувалос¤ ним усе живе. ј коли дозр≥ло нас≥нн¤ - птахи п≥дхопили його й рознесли по всьому св≥т≥. Ќа п≥вноч≥ ≥з нас≥нн¤ виросли п≥вники голуб≥, ¤к тамтешн≥ озера, на п≥вдн≥ - золотаво-жовт≥, ¤к п≥ски пустел≥, на сход≥ - червон≥, ¤к вран≥шнЇ сонце, на заход≥ - темно-син≥, ¤к л≥тн≥й веч≥р.
*** *** ***
ќдного разу нахилилас¤ веселка до р≥чки, щоб води набрати. јж тут чуЇ: соловейко на калин≥ тьохкаЇ-заливаЇтьс¤. «аслухалас¤, замр≥¤лас¤, та й не зчулас¤, ¤к загубила трохи своњх кольор≥в. ”пали т≥ кольори додолу й перетворилис¤ на п≥вники. “ому-то веселка у травн≥ завжди над кв≥тниками повисаЇ, п≥вники вишукуЇ. “а х≥ба визбираЇ, коли њх ст≥льки наросло?!
|
|
|
|
