Онагра
Якось найупертіший з ослів вирішив спорудити собі пам'ятник. Він утік від господаря у незвідані степи і вже хотів узятися до роботи, однак не знайшов каменю — бо який камінь у степу! «Немає каменю, то зроблю собі пам'ятник з дерева»,— не вгамовувався осел. Зрозуміло, що й дерева не знайшов він там... Довго носився віслюк з безглуздою своєю вигадкою, аж ось зустрівся з вовками. «Що ти тут робиш?» — спитали вони нашого «героя», облизуючись: їм так хотілося свіжого м'яса. «Я споруджую собі пам'ятник»,— відповів віслюк. «Пам'ятник,— розвеселились вовки.— Ми охоче допоможемо тобі». За хвилину від марнославного небораки лишились обгризані кістки. А довгі вуха впертого віслюка вовки почепили на високе стебло онагри. З того часу, кажуть, вовки завжди сміються з онагри — трави з ослячими вухами.
Онагру, чи енотеру (Oenothera), в народі звуть ослинником.
|
|
|
|
