Ћ≥л≥¤
÷е було в давнину, коли в широк≥ степи ”крањни зал≥тали орди татарськ≥. —трашний то був час: гор≥ли села, голосили матер≥, просили захисту д≥ти, а безжал≥сно рубали шабл¤ми. Ћилась кров, лились сльози. —тарих людей рубали, молодих д≥вчат ≥ хлопц≥в забирали в полон ≥ гнали в нев≥дому крањну.
¬ одному сел≥ ( а ск≥льки таких с≥л на широк≥й ”крањн≥ ) росли ≥ розкв≥тали красив≥ вродою ≥ станом чорноок≥, працьовит≥ красун≥. Ќ≥жн≥, непорочн≥, ¤к б≥лий цв≥т л≥л≥њ.
ќдного разу на село налет≥ли татари. ƒ≥вчата, щоб не йти в неволю, втопились в бистр≥й ≥ глибок≥й р≥чц≥. ≤ в тому м≥сц≥, де темна вода сховала в≥д ворог≥в красунь, на св≥танку зТ¤вились б≥л≥ пупТ¤нки нев≥домих кв≥т≥в. оли з≥йшло сонце, пром≥нн¤ осв≥тило згорище на м≥сц≥ села, ≥, наче зл¤кавшись побаченого, проб≥гло по неспок≥йн≥й поверхн≥ р≥чки, нев≥дом≥ кв≥ти розцв≥ли ¤скравим, сл≥пучим цв≥том. «давалось, що н≥жн≥ руки д≥вчат т¤гнутьс¤ до сонц¤, в≥тають св≥тла. ј ввечер≥, з запахом сонц¤,Ц ховалис¤ в≥д чорноњ ноч≥. « того часу ц≥ чудов≥ н≥жн≥ кв≥ти, ¤ких прозвали л≥л≥¤ми просипаютьс¤ з сонцем ≥ засипають з його заходом.
ѕо древньогрецьк≥й легенд≥, ф≥ванська цариц¤ јпклина тайно родила в≥д «евса хлопчика √еракла, але , бо¤чись кари ж≥нки «евса, √ери, сховала новонародженого в кущах. ќднак √ера ненароком ви¤вила хлопчика ≥ вир≥шила нагодувати його грудю. јле маленький √еракл почувши в √ер≥ ворога ≥ грубо в≥дштовхнув богиню. ћолоко бризнуло на небо, в≥д чого утворивс¤ У Ћелечий шл¤хФ, а т≥ дек≥лька крапель, що впали на землю, проросли ≥ перетворились на л≥л≥ю.
—иб≥рська легенда розказуЇ про те, що л≥л≥¤ саранка виросла з≥ серц¤ козачого отамана ™рмака, ¤кий загинув при завоюванн≥ —иб≥р≥ в 1585 р. ≥з тих п≥р кв≥тка надаЇ мужн≥сть ≥ ст≥йк≥сть воњнам.
ƒуже гарна легенда про л≥л≥ю, що д≥йшла до нас в≥д норман≥в.
ќдин лицар, знев≥рившись в ж≥ночому коханн≥ ≥ втративши над≥ю знайти соб≥ дружину, ц≥лими дн¤ми проводив час на кладовищах, н≥би запитуючи тим самим у смерт≥, чи не покаже вона йому шл¤х до щаст¤.
≤ ось, блукаючи серед могил, прекрасного ранку в≥н зустр≥в серед могил ж≥нку такоњ вроди, що год≥ було й у¤вити.
расун¤ сид≥ла на мармуров≥й плит≥, зод¤гнена у розк≥шну сукню з чудесними блискучими коштовними кам≥нц¤ми на по¤с≥. ѓњ волоcс¤ було золоте, немов пилок л≥л≥њ, котру вона тримала в руках.
ƒовкруг нењ линув такий дивний запах, ≥ сама вона була така чар≥вна, що душа лицар¤ виповнилась благогов≥нн¤м, ≥ в≥н, опустившись на кол≥на, поц≥лував њй руку.
¬≥д тод≥ в≥д того поц≥лунку красун¤ немовби прокинулась з≥ сну ≥, усм≥хнувшись промовила:
Ц „и не хочете ви, лицарю, уз¤ти мене з собою у замок? ¬и чекали мене довго, ≥ ось ¤ зТ¤вилась, оск≥льки, нарешт≥, настав час, коли ¤ можу волод≥ти собою. я принесу вам те щаст¤, ¤ке ви так довго шукали. јле перш н≥ж п≥ти з вами, ¤ повинна почути в≥д вас об≥ц¤нку, що н≥коли при мен≥ не будете згадувати про смерть ≥ що нав≥ть саме слово У смерть У н≥коли не буде сказане у вашому дом≥. ƒумайте про мене, ¤к про вт≥ленн¤ земного житт¤, ¤к про кв≥тку юност≥ ≥ н≥жне коханн¤. ƒумайте т≥льки так ≥ завжди.
«ахоплений лицар с≥в ≥з красунею верхи на кон¤, й вони поњхали. ≥нь пустивс¤ чвалом, н≥би не в≥дчуваючи додатковоњ ваги, ≥ коли вони мчали пол¤ми, то дик≥ кв≥ти схил¤ли перед ними своњ гол≥вки, дерева н≥жно шелест≥ли, а все пов≥тр¤ було наповнене чудесним запахом немов ≥з ¤когось невидимого саду л≥л≥й. ≤ ось вони одружилис¤, ≥ були дуже щасливими. ј ¤кщо ≥нод≥ властива лицарев≥ меланхол≥¤ й находила на нього, i варто було молод≥й дружин≥ приколоти в волосс¤ або до грудей л≥л≥ю, ¤к усю печаль його мов рукою зн≥мало.
Ќастало –≥здво. ћолод¤та вир≥шили запросити сус≥д≥в ≥ влаштувати бенкет.
—толи прикрасили кв≥тами, ус≥ дами весело усм≥хались, с¤ючи коштовними кам≥нц¤ми, чолов≥ки теж см≥¤лись ≥ жартували, маючи чудовий настр≥й.
ј поки вс≥ бенкетували, запрошений трубадур сп≥вав то про коханн¤, то про лицарськ≥ турн≥ри й подвиги, то про благородство й честь. ѕот≥м, у п≥днесен≥, прийшов до в≥чноњ теми, засп≥вав про небеса й переселенн¤ на них п≥сл¤ смерт≥
≤ раптом при цих словах красун¤ Ц л≥л≥¤ побл≥дла й почала вТ¤нути, немов вражена морозом.
” в≥дчањ лицар хапаЇ њњ у своњ об≥йми, але з жахом бачить, ¤к вона дедал≥ зменшуЇтьс¤ й зменшуЇтьс¤, ≥ ось в об≥ймах в≥н уже тримаЇ не ж≥нку, а л≥л≥ю, дивн≥ пелюстки ¤коњ все осипаютьс¤ й осипаютьс¤ дол≥. “им часом у пов≥тр≥ чути важк≥ з≥тханн¤, немов тужливий плач, ≥ вс¤ зала наповнюЇтьс¤ тим чудесним запахом, що в≥н його в≥дчував за першоњ зустр≥ч≥ з красунею.
–озпачливо змахнувши рукою, лицар щезаЇ у н≥чному мороц≥, щоб н≥коли вже б≥льше не зТ¤витис¤ серед живих.
«м≥ни сталис¤ ≥ надвор≥: зробилос¤ холодно, похмуро, й ангели з неба засипали землю пелюстками л≥л≥й, немов сн≥гом.
Ќа –ус≥ б≥ла л≥л≥¤ рахувалас¤ символом непорочност≥ ≥ чистоти, тому њх часто дарували нареченим. расота б≥лоњ л≥л≥њ знаходила в≥дображенн¤ в народних п≥сн¤х, легендах, билинах, в багатьох художн≥х творах.
|
|
|
|
