Гвоздика
Яскраво червоний колір гвоздики, що так приємно милує зір, таїть у собі водночас немовби щось зловісне, ніби нагадує кров. І справді у багатьох випадках історія цієї квітки, виявляється, пов’язана з цілим рядом кривавих історичних подій, починаючи вже із самого грецького міфу, котрий оповідає про її походження.
Розповідають, що якось богиня Діана, повертаючись роздратованою з невдалого полювання, зустрілася з вродливим пастушком, котрий весело грав на сопілці. Вкрай розгнівана богиня картає пастуха за те, що той розігнав своєю музикою всю її дичину, й погрожує вбити його. Пастушок виправдовується, клянеться, що ні в чому не винен, і благає пощади. Але богиня, не тямлячи себе від люті, кидається на нього й вириває йому очі.
І тільки тепер опам’ятавшись, розуміє увесь жах скоєного. ЇЇ починає мучити каяття, образ лагідних, благаючих прощення очей пастушка переслідує Діану повсюди, не дає ні хвилини спокою; та щось виправити вона вже не має змоги.
Тоді, щоб увічнити ті очі, які так жалібно дивилися на неї вона кидає їх на стежку, і тієї ж хвилини з них виростають дві червоні гвоздики, котрі нагадують ( є гвоздики, у яких посередині є дещо схожа на зіницю цяточка) скоєний злочин, а кольором – невинно пролиту кров.
В Італії зображення гвоздики ввійшло в державний герб, а дівчaта вважали гвоздику посередницею любові: хлопці, які йшли на битву, приколювали квітку до мундира для охорони від небезпек.
*** *** ***
1270 рік. На Сході бушує вогонь останнього хрестового походу. Війська французького короля Людовіка IX оточили місто Туніс. Почалися довгі місяці осади, безцільні штурми, криваві сутички. Війна витягувала останні сили. Джерела води навколо фортеці вичерпалися разом із силами людей. І раптом рознеслася страшна вість - чума. Один за одним гинули від чорної смерті воїни.
Порятунок принесла червона квітка, яка росла на випалених схилах. Король скликав лікарів, і наказав збирати ці квіти і їх відваром напувати солдат.
Сам Людовік IX помер від чуми, але у військах хвороба почала втихати. Армія зняла осаду, повернулася на свою далеку батьківщину, взявши з собою чудову квітку. З тих пір юнакам, які йдуть на війну, французькі дівчата почали дарувати червоні квіти гвоздик.
*** *** ***
При дворі китайського імператора існував звичай, згідно якого чиновники, чекаючи аудієнції, зобов'язані були тримати в роті гвоздику, щоб не поганити владику своїм нечистим диханням.
|
|
|
|
