√орицв≥т

ƒ≥¤лос¤ те давно, не за нашоњ пам'¤т≥. „и то в √рец≥њ, чи то в ¤к≥йсь ≥нш≥й крањн≥. ∆ив там один правитель, а звали його јдон≥с. Ќосив в≥н те ≥м'¤ в≥д бога сонц¤ јдона. Ќе один раз јдон≥с пом≥чав, що кв≥тка, ¤ку в≥н палко любив та ≥з дружиною √орицв≥тою посадив, схожа на сонце. ¬≥д старих мудрих людей в≥н чував, що ¤к цю кв≥тку посадити своњми руками, то вона принесе в його д≥м щаст¤. јдон≥с прим≥тив також, що кв≥тка сон¤чного кольору повертаЇ своњ гол≥вки до бога сонц¤ јдона. ј вноч≥ та в похмуру погоду кв≥тка закриваЇтьс¤ ≥ спить. Ќе один раз приходило на думку јдон≥сов≥, що бог јдон полюбл¤Ї цю кв≥тку. ј щоб самому бути причетним до бога сонц¤ јдона, в≥н ≥ нар≥к кв≥тку своњм ≥менем. “а ось правитель почав стар≥ти й част≥ше замислюватис¤ над тим, хто ж буде нащадком його волод≥нь. ’оч ≥ красунею була його дружина √орицв≥та, а д≥тей не подарувала. «анепокоњвс¤ правитель, скликав радник≥в своњх, п≥длабузник≥в ј що радники ≥ п≥длабузники в тому т¤мл¤ть, що немаЇ нащадк≥в? ƒивл¤тьс¤ один на одного, а в≥дпов≥сти не можуть. ѕосхил¤ли голови донизу ≥ т≥льки сопуть. ’≥ба що головний радник спром≥гс¤ в≥дпов≥сти.

Ч Ѕезсил≥ ми в ц≥й бож≥й справ≥ допомогти тоб≥, ¤сноликий јдон≥с. ќсь ¤кби з другою державою позмагатис¤, в≥йну зат≥¤ти, це д≥ло наше. “ут ми тебе не п≥дведем. –озгн≥вавс¤ јдон≥с на своњх дурн≥в, гр¤кнув об ст≥л кулаком, закричав:

Ч ¬ам т≥льки гризтис¤ та воювати, чужу кровицю проливати!

ѕовиган¤в в≥н радник≥в ≥ п≥длабузник≥в, а натом≥сть запросив на розмову дружину √орицв≥ту. ѕодививс¤ на њњ красу, та й каже:

Ч ”се в тебе до ладу Ч ≥ краса, ≥ вдача, а жити з тобою не буду. ¬же минуло дес¤ть рок≥в нашого житт¤, а д≥тей немаЇ. “и безпл≥дна, мов та ¤блун¤ без ¤блук. ј що робл¤ть з такою ¤блунею? «рубують!

≤ тут ще б≥льше розгн≥вавс¤. ѕрогнав √орицв≥ту. ј що було робити в т≥ далек≥ часи ж≥нц≥, що н≥¤кого права не мала.

≤де √орицв≥та полем, сл≥зьми вмиваЇтьс¤. ј сонечко весн¤не лаг≥дно гр≥Ї, жовт≥ кв≥ти цв≥туть. Ђƒай спочину в тих кв≥тах,Ч подумала ж≥нка,Ч ¤ ж њх своњми руками насадилаї. Ћ¤гла й м≥цно заснула, обн¤вши кв≥ти на сонце схож≥. ≤ наснивс¤ њй дивний сон. ≤де сама √орицв≥та по тих сон¤чних кв≥тах. ј назустр≥ч њй ‘е¤ степова. ‘е¤ добра, покровителька тих рослин, що в народ≥ звутьс¤ л≥карськими. ј за нею хлопчик б≥жить, чудовий-пречудовий. ∆овт≥ кв≥ти зриваЇ, в≥ночок спл≥таЇ. ѕ≥д≥йшов, подаЇ √орицв≥т≥ той в≥ночок, мамою називаЇ. ќбличч¤м же схожий на јдон≥са. ’от≥ла закричати, синочка до грудей притулити. ћацнула рукою, а дит¤ти не стало, одна порожнеча. јле тут ‘е¤ н≥жно промовила:

Ч Ќе горюй, √орицв≥то! “и ж оц≥ кв≥ти посадила, а вони не прост≥, а золот≥. Ќа сонце схож≥, здоров'¤м дишуть. я раз в дес¤ть рок≥в сюди приходжу. Ќагороджую тих, що труд¤тьс¤, а труд цей корисний. ѕроси ≥ ти, що забажаЇш, ти попрацювала б≥л¤ цих кв≥т≥в.

Ч ћен≥ н≥чого не треба,Ч одмовила √орицв≥та.Ч ¬ одн≥м тебе благаю Ч пошли мен≥ дит¤. я вигнана, мов той собака, своњм чолов≥ком. ≤ тепер живу, ¤к та ¤блун¤, що плод≥в не даЇ.

Ч ≤ди додому, √орицв≥то. Ѕуде в тебе дит¤, схоже на те, ¤ке ти щойно бачила. ј допоможе тоб≥ в цьому кв≥тка сонц¤, кв≥тка бога јдона. Ѕережи в≥ночок, що в руках тримаЇш, в≥н тоб≥ буде в лиху годину допомагати. ≤ назве тв≥й народ цю кв≥тку јдон≥сом. ј ще будуть називати цю божественну корисну кв≥тку √орицв≥тою весн¤ною. Ѕо тебе ¤ зустр≥ла, √орицв≥то, на ц≥й гал¤вин≥, де ти кв≥ти розсадила. Ќе про багатство думаЇш, не про красу, ¤ку маЇш. ј благаЇш долю свою вр¤тувати, д≥тей на б≥лий св≥т рожати. ƒол¤ тво¤ Ч землю людьми збагачувати. ќцю ж≥ночу ношу неси з горд≥стю. ≤ ‘е¤ зникла, ¤к ≥ прийшла.

ѕрокинулась √орицв≥та, а в руках сплетений в≥ночок тримаЇ, до сон¤чного бога јдона руки прост¤гаЇ. ” пазуху той в≥ночок ховаЇ, швидше додому посп≥шаЇ. Ќазустр≥ч вийшов јдон≥с, гн≥вом палаЇ, до √орицв≥ти промовл¤Ї:

Ч „ого прийшла, безпл≥дна, ¤ку н≥коли мат≥р'ю не назовуть. ’очеш, щоб ¤ собак на тебе нацькував?

Ч Ќе треба, милий, того робити. ” ц≥м же роц≥ подарю тоб≥ нащадка. ќбличч¤м ви будете схож≥, мов дв≥ краплини води.

Ч ѕрости, доле мо¤, за образу мою.

ј через дек≥лька рок≥в уже б≥гав њхн≥й хлопчик, точн≥с≥нько схожий на того, ¤кого √орицв≥та ув≥ сн≥ бачила...

*** *** ***

∆ив колись на берегах „орного мор¤ один правитель, ¤кого на честь бога —онц¤ величали јдоном.  охав в≥н красунню ћирру, ¤ка народила йому сина, ¤кого нарекли јдон≥сом. Ѕоги чомусь розгн≥вались на ћирру ≥ перетворили њњ в дерево, а сина в≥ддали на вихованн¤ ѕесефон≥ Ц володарц≥ п≥дземного царства на остров≥  ≥пр. « великого гор¤ јдон п≥шов у ћекку ≥ нар≥кс¤ ћагометом. ћирра Ц рослина швидко розмножилас¤ ≥ тепер св¤щенне дерево араби називають камфорою бальзамною. –аз на р≥к, саме в той час, коли мат≥р розлучили з сином, дерево вид≥л¤Ї запашний с≥к, воно н≥би плаче г≥ркими сльозами. –≥дина, що вит≥каЇ з кори дерева, швидко загусаЇ, утворюючи вТ¤зку смолу, ¤ка широко в≥дома п≥д назвою Ц ћирра. —молу використовують в народн≥й медицин≥ дл¤ гоњнн¤ ран, при виготовленн≥ парфум≥в, фарб, лак≥в, а також при обкурюванн≥ церковних прим≥щень та бальзамуванн≥ т≥л померлих. јроматичну мирру широко застосовують у вс≥х д≥ючих храмах св≥ту ≥ в звТ¤зку з цим кажуть, що У вс≥ люди одним мирром мазан≥ У.

 оли јдон≥с почав мужн≥ти в≥н захопивс¤ полюванн¤м. якось, стомившись, в≥д пересл≥дувань дикоњ тварини, јдон≥с забравс¤ п≥д шати крислатого дуба ≥ заснув. Ќа ту пору проходила тут јфрод≥та, побачила јдон≥са ≥ з першого погл¤ду закохалас¤. ѕесифона не мала бажанн¤ в≥ддати свого вихованц¤ јфрод≥т≥ ≥ м≥ж богин¤ми виникла сварка. —уперечку розвТ¤зав «евс. ¬≥н розпор¤дивс¤ щоб третину року јдон≥с перебував у ѕесифони, третину Ц у јфрод≥ти, третину Ц на св≥й розсуд. —вою частку часу јдон≥с приЇднав до јфрод≥тиноњ ≥ молод≥ люди дн¤ми ≥ вечорами блукали г≥рськими долинами.

ќдного разу, коли јфрод≥ти не було поруч собаки ви полохали великого вепра ≥ јдон≥с ≥з списом у руках кинувс¤ на нього. ≤ тут неспод≥вано зв≥р кинувс¤ на мисливц¤ ≥ величезними ≥клами смертельно поранив його. ¬≥дшукавши мертве т≥ло юнака, јфрод≥та так тужно плакала, що кров јдон≥са пом≥ж зеленими травами запломен≥ла кв≥тками Ц горицв≥тами, чи горе кв≥тами. “ак јфрод≥т≥ вдалось обезсмертити ≥мТ¤ свого коханого. Ќа проханн¤ молодоњ богин≥ «евс звел≥в јњдов≥ Ц володарев≥ царства померлих, щоб той щороку в≥дпускав т≥нь јдон≥са на св≥т денний. ≤ в≥дтод≥ јдон≥с п≥вроку лишаЇтьс¤ у темному царств≥ т≥ней, п≥вроку розважаЇ јфрод≥ту своњм сонцес¤йним цв≥том. « такоњ легенди запозичена наукова назва, назва роду Adonis.

*** *** ***

ј назва адон≥с походить в≥д ≥мен≥ красен¤-юнака, про ¤кого розпов≥даЇ одна з верс≥й давньогрецькоњ м≥фолог≥њ. Ѕогин¤ краси ≥ коханн¤ јфрод≥та передала юнака на вихованн¤ ѕарсефон≥ Ч богин≥ царства мертвих. “а не схот≥ла ѕарсефона розлучатис¤ з вихованцем, ≥ «евсу довелось вир≥шувати суперечку м≥ж богин¤ми. «евс запропонував, щоб јдон≥с п≥вроку проводив п≥д землею, у ѕарсефони, а п≥вроку Ч на земл≥. “ому ≥ з'¤вл¤Їтьс¤ адон≥с-горицв≥т на земл≥ ненадовго, лише навесн≥.

*** *** ***

јдон≥с Ч син к≥прського цар¤  ≥н≥ра ≥ його дочки ћ≥рри. …ого кохали јфрод≥та й ѕрозерп≥на. ¬битий вепром, ¤кого послав ревнивий јрей, чолов≥к јфрод≥ти.

≤стор≥њ, легенди

Ќа головну