Ѕарв≥нок
ўе за тих час≥в, коли в арпатах люди поклон¤лись ¤зичницьким богам, теплоњ купальськоњ ноч≥ молодь бавилас¤ б≥л¤ ¤скравоњ ватри. ј пот≥м д≥вчата, сп≥ваючи, опускали в швидк≥ води „еремоша барвист≥ в≥нки. Ќехай пливуть до милого, хай причарують його серце нав≥ки, хай звТ¤жуть серц¤ в≥рним коханн¤м на все житт¤.
ќдн≥Їњ такоњ ноч≥ д≥вчата плели в≥нки, слухаючи п≥сню хвиль „еремоша, ловл¤чи голоси ставних лег≥н≥в, котр≥ гул¤ли на берез≥ р≥ки.
ќсь в≥нки ≥ сплетен≥. Ћунко см≥ючись, веселою ватагою поб≥гли юн≥ чар≥вниц≥ до „еремоша, аби кинути в≥нки на воду. ѕлив≥ть, мовл¤в, в≥ночки, до щасливого берега коханн¤!
Ћише Ћади, наймолодшоњ ≥ найвродлив≥шоњ, не було серед д≥вчат. ¬она так захопилас¤ збиранн¤м кв≥т≥в, що забрела далеко в л≥с та й заблукала.
«л¤калас¤ Ћада, опинившись сама-сам≥с≥нька в н≥чному л≥с≥. ѕочала гукати, кликати своњх подруг. “а дарма, лиш таЇмниче в≥длунн¤ в≥дгукувалос¤ на њњ голос.
ј н≥ч, ц¤ чудова купальська н≥ч, творила в л≥с≥ справжн≥ дива: чулис¤ голоси ¤кихось незнаних птах≥в, на гал¤вин≥, що св≥тилас¤ феЇричним с¤йвом, завели св≥й танок л≥сов≥ д≥вчата-мавки. ј п≥д темними кущами розкв≥тали небачен≥ кв≥ти. ¬они розкривали своњ н≥жн≥ пелюстки ≥ с¤¤ли ср≥бл¤сто, манили до себе, н≥би об≥ц¤ючи розкрити ¤кусь незв≥дану таЇмницю.
Ќахилилас¤ Ћада, з≥рвала кв≥тку, вплела до свого барвистого в≥нка. ≤ сталос¤ диво: засв≥тивс¤ в≥нок голубуватим св≥тлом. «ам≥сть р≥знобарвних л≥сових кв≥т≥в постали у в≥нку темно-зелен≥ гладеньк≥ листочки, а з-пом≥ж них вигл¤нули н≥жно-блакитн≥ пТ¤типелюстков≥ кв≥ти.
≤ почула д≥вчина тихий голос, народжений н≥чним в≥терцем:
Ч ѕамТ¤тай, Ћадо, що пТ¤ть пелюсток ц≥Їњ кв≥тки Ч то пТ¤ть засад щасливого подружнього житт¤. «апамТ¤тай њх ≥ збережи в серц≥ своЇму на все житт¤: перша пелюстка Ч то краса, друга Ч н≥жн≥сть, трет¤ Ч незабутн≥сть, четверта Ч злагода, пТ¤та Ч в≥рн≥сть. Ѕудь щаслива!..
«амовк голос, прил≥г в≥терець м≥ж трав л≥сових, стало тихо-тихо.
≤ тод≥ ¤кась нев≥дома сила повела д≥вчину через л≥с. ѕочало благословл¤тис¤ на св≥т. Ћада опинилас¤ на крутому берез≥ „еремоша.
Ќ≥кого там уже не було. ћолодь давно додивл¤лась останн≥ сни купальськоњ ноч≥ по своњх осел¤х. —то¤ла Ћада над „еремошем ≥ все вагалас¤: чи кидати њй цей дивний в≥нок у кришталев≥ води, чи зберегти його дл¤ себе?
Ќезчулас¤, ¤к п≥д≥йшов до нењ леі≥нь красний, торкнувс¤ легенько рукою њњ плеча ≥ мовив:
Ч “и забарилас¤, Ћадо, з≥ своњм в≥нком. „еремош його не прийме. ћоже, мен≥ подаруЇш той в≥нок?
Ќе промовила д≥вчина н≥ слова. ћовчки прост¤гнула красному леі≥ню св≥й в≥нок. ј пот≥м гойдалис¤ дерева, спТ¤н≥ло плив зелений л≥с, ≥ рад≥сно шепот≥ли хвил≥ „еремоша. ¬≥нок упав на траву, розсипавс¤, розр≥сс¤ веселими зеленими стьожками поп≥д кущами, гл¤нув на св≥т блакитними очима кв≥точок.
... ƒовге ≥ щасливе житт¤ прожила з того часу Ћада з≥ своњм судженим, а молодь в≥дтод≥ плете в≥нки з барв≥нку, аби не переводилос¤ на наш≥й земл≥ щасливе ≥ в≥рне коханн¤.
*** *** ***
–озпускаючись одним ≥з перших весною, ¤к ≥ пахуча ф≥алка, барв≥нок вважав себе вкрай ображеним через те, що вс≥ люди й боги звертають увагу на ф≥алку, а не на нього, хоча за красою свого лист¤ ≥ кв≥т≥в в≥н н≥ ск≥льки не г≥рший, х≥ба що йому не вистачаЇ њњ чар≥вного запаху. ≤ ось одного разу, коли ‘лора спустилась весною на землю й, зачарована пТ¤нким запахом ф≥алки, голубила њњ, пропонуючи додати њй зросту, аби вона вивищувалась над ≥ншими кв≥тами, а не пахнути в зат≥нку ≥нших рослин,Ц раптом пролунав тоненький жал≥бний голосок.
Ц ’то там скаржитьс¤?Ц запитала ‘лора.
Ц ÷е ¤,Ц в≥дпов≥в барв≥нок.
Ц ўо ж тоб≥ треба, чому ти плачеш?
Ц я плачу тому, що ти, мати ус≥х кв≥т≥в, не обдаруЇш мене нав≥ть погл¤дом, забуваЇш про мене, тод≥ ¤к ф≥алц≥ Ц ус¤ тво¤ увага й ласка.
‘лора гл¤нула на маленьку рослину, котру зовс≥м не знала, а, може, просто забула, оск≥льки нав≥ть боги не в змоз≥ запамТ¤тати ус≥х створених ними ≥стот, й запитала:
Ц ј ¤к тебе звуть?
Ц ћене н≥¤к не звуть,Ц в≥дпов≥в барв≥нок,Ц ¤ ще не маю ≥мен≥.
Ц “о що ж ти хочеш?
Ц я хот≥в би мати ¤кийсь такий тоненький приЇмний запах, ¤к у ф≥алки. ƒай мен≥ його, ‘лоро, ≥ ¤ тоб≥ буду дуже ≥ дуже вд¤чний.
Ц Ќ≥, цього, на жаль, ¤ тоб≥ не можу дати,Ц в≥дпов≥ла ‘лора.Ц цю чудесну властив≥сть рослина одержуЇ у момент свого виникненн¤ з вол≥ творц¤ ≥ передаЇтьс¤ њй разом ≥з першим поц≥лунком того ген≥¤, котрому доручено њњ обер≥гати. “и ж народивс¤ без запаху.
Ц Ќу, то нагороди ж ¤кимось особливим даром, котрий пор≥вн¤в би мене з ф≥алкою, на ¤ку ¤ схожий нав≥ть забарвленн¤м, а проте н≥хто не пом≥чаЇ.
Ц √аразд,Ц в≥дпов≥ла богин¤,Ц кв≥тни ж ти довше, ан≥ж ф≥алка, кв≥тни й тод≥, коли ф≥алка давно вже буде мертвою.
Ц —пасиб≥ тоб≥, ‘лоро, це великий дарунок. “епер, коли закохан≥ шукатимуть по всьому саду й не зустр≥нуть б≥льше ф≥алки, то, можливо, вони звернуть увагу й на мене. ≤, з≥рвавши, прикр≥пл¤ть кв≥ти барв≥нку до своњх гар¤чих грудей.
Ц ћожливо, Ц в≥дпов≥ла богин¤.
Ц јле ось що ¤ тебе ще попрошу. «роби моњ кв≥ти б≥льшими, н≥ж у ф≥алки,Ц додав барв≥нок.
Ц якщо хочеш Ц ≥ це ¤ можу зробити. Ќехай твоњ кв≥ти будуть б≥льшими. ¬еличина Ц то протилежн≥сть глибини, Ц мовила ‘лора вже роздратовано, обурюючись впертою наполеглив≥стю маленькоњ рослинки, й хот≥ла вже йти, проте та безв≥сна маленька кв≥точка була, здавалос¤, усе ще невдоволена. Ц “о що тоб≥ ще потр≥бно? Ц запитала ‘лора. Ц “и одержиш б≥льш≥, н≥ж у ф≥алки, кв≥ти й цв≥сти будеш довше за нењ Ц х≥ба цього мало?
Ц “ак, ‘лоро. якщо ти така вже милосердна до мене, то дай мен≥ ¤кесь ≥мТ¤. Ѕо без нього ¤ Ц все одно що бурлака чи волоцюга.
«ам≥сть того, щоб розсердитись, ‘лора усм≥хнулась.
Ц √аразд, Ц погодилась вона, Ц це дуже просто, ти матимеш назву Pervinca ( переможна ), тобто рослина Ц переможниц¤, оск≥льки, хоч би там що, а хочеш перемогти скромн≥шу й красив≥шу сус≥дку свою. Ќехай же ≥мТ¤ твоЇ п≥дкреслюватиме тв≥й заздр≥сний характер.
≤ ось з того часу наш барв≥нок маЇ наукову назву Pervinca або Vinca.
*** *** ***
” народ≥ живе чудова легенда про походженн¤ рослини. Ѕуло це тод≥, коли турки ≥ татари нападали на украњнську землю. ”в≥йшли ¤кось вороги в одне село ≥ винищили там ус≥х людей. Ћише парубок та д≥вчина сховалис¤ у л≥с≥. јле ≥ њх знайшли бусурмани. ѕарубка лют≥ зайди зар≥зали, а д≥вчину - задушили. ќто з парубочоњ кров≥ й вир≥с барв≥нок у л≥с≥, а губами д≥вчини полилас¤ чиста вода.
|
|
|
|
