Азалія
Забрали якось в неволю татари одного парубка, закували в кайдани і зробили рабом. А красень був на все вдатний. От і закохалась в нього Азалія - єдина дочка якогось вельми знатного татарина.
Знала донька, що батько не згодиться, щоб вона дружиною бранця стала. І зважилася дівчина на крайність, взяла найкращих коней з табуна і потай вирушила зі своїм милим до нього на Полісся.
Гордий вельможа поклявся привселюдно кров'ю змити сором.
Три тижні мчала за втікачами погоня. І наздогнала їх аж на Поліссі. Боровся Іван, але упав під дубом, вражений стрілою.
Вельможа простив би все доньці, якби та попросила помилування. Але татарка не відходила від свого милого. Батько звелів зв'язати її і відвезти додому. І тоді дочка сказала: "Ти відняв у мене, що міг, а відняти кохання й аллахові несила. Я назавжди залишусь на цій землі, що милого мого зростила!".
Схилилася до мертвого Івана, підняла його шаблю - і просто собі в серце. Гаряча кров бризнула на синій верес і спалахнула дивовижним цвітом.
|
|
|
|
