Зозулині черевички
Колись давним-давно правив поліським краєм скупий і загребущий князь. Пообкладав той князь усі села таким податком, що люди ледве-ледве животіли. Та якось від одного села князеві не прислали данини. Розлютився правитель і вирішив покарати неслухів. Зажурилися в селі, як почули про карателів. Старі діди думали-гадали як зарадити лихові, та нічого не придумали. І тоді прийшла до дідів тиха донька бідної вдови. "Я, - каже, - спробую врятувати село". Попросила дівчина тільки одного: щоб їй пошили нову сукню. Коли вранці побачили її в новому вбранні, всі зрозуміли, що перед ними справжня красуня.
Вийшла вона навстріч князю, щоб сказати, що люди села не сплатили податі тому, що був недорід, і заворожила князя своєю вродою. Князь пообіцяв помилувати всіх, якщо дівчина стане його дружиною. Дівчина погодилася, хоча князь був старий і бридкий.
Князь велів дівчині придумати, який вона хоче подарунок на весілля і додав, що дає своє князівське слово, що виконає усяку її забаганку, хоч би скільки золота довелося на те покласти.
Довідавшись про це, найстаріший дід села сказав: "Ти врятувала нас, ми тобі теж допоможемо. Ось насіння. Нехай князь сплете тобі весільний вінок із квітів, що виростуть із цього насіння".
Князь навіть зрадів, що не треба тратити грошей на весільний подарунок, а з весіллям можна і почекати. Посіяв те насіння та й став чекати. Ось перші сходи з'явились, стебельце, листочки, а квіток все нема та й нема. Рік немає цвіту, два немає. Збагнув князь, що його обдурили, та слово князівське при всіх дав - назад не забереш. 17 літ чекав князь. А на 18 році рослинки в один день раптом зацвіли небаченим досі цвітом. Кинулись князівські слуги доповідати про це своєму господареві, а той уже мертвий лежить. Так і не дочекався своєї мрії..
З тих пір ці квіти іноді називають мрією.
|
|
|
|
